Прес-центр

Концесія в портовій галузі України

Нині Україна тільки починає робити перші кроки на шляху впровадження програм із залучення приватного капіталу в державні підприємства. У цих умовах використання концесії як інструменту масштабного задіяння бізнесу в ключові об’єкти власності держави може стати хорошим стимулом для формування зацікавленості інвесторів у вкладенні коштів у вітчизняну економіку. Істотною перевагою цієї моделі співпраці державних та бізнес-структур є можливість залучення коштів на тривалий період (не менше 10 років) при забезпеченні цільового використання об’єкта концесії та збереженні на нього державної власності. Не останнім аргументом для бізнесу є і можливість скорочення власних ризиків шляхом їх перерозподілу на державу. Однак концесійний механізм партнерства в нашій країні практично не використовується, і саме тому ми не маємо реалізованих інфраструктурних проектів. Більш детально про перспективи реалізації концесійних проектів в Україні розповість Аліна Леуська, спеціаліст департаменту інвестиційного банкінгу інвестиційної компанії Pro Capital Investment.

Одна з головних причин відсутності прикладів застосування інструменту концесії у вітчизняній економіці – недосконале українське законодавство в частині практичної реалізації концесійного механізму в галузях економіки. Відповідний Закон України («Про концесії ») був прийнятий ще в 1999 році, однак він лише частково описує концесію як явище та її місце в економічних зв’язках між суб’єктами ринку. Очікувалося, що поштовхом до розширення механізмів залучення коштів стане прийняття в 2012 році Закону України «Про стимулювання інвестиційної діяльності в пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць». Цей нормативний акт передбачає створення умов, що сприяють активізації інвестування на довгострокову перспективу (2013–2032 рр.) на основі концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах економічного розвитку з метою впровадження сучасних (насамперед – енергозберігаючих) технологій як для створення робочих місць, так і для прискорення розвитку регіону в цілому. Однак такого прискорення не сталося, відповідні зміни до закону про концесії так і не були внесені. Таким чином, на законодавчому рівні досі не прописаний оптимальний механізм взаємодії держави та інвесторів в рамках договору концесії на максимально вигідних для обох сторін умовах. На сьогодні більшість існуючих інвестиційних проектів в Україні пов’язано з будівництвом автомобільних доріг.

Що стосується інших галузей економіки, то одна з найперспективніших галузей, портова, характеризується критичним рівнем зношеності обладнання (інфраструктури). За даними Держстату, цей показник становить 70–90 % залежно від об’єкта. При цьому саме портова система України забезпечує більше 70% її зовнішньоторговельного обороту, зокрема транзитні поставки, що свідчить про актуальність та гостроту проблеми залучення коштів у цей сегмент вітчизняної економіки. Одним із ефективних рішень для держави, вважає А. Леуська, є модернізація інфраструктури українських портів на основі концесії. Саме така модель управління дозволить зберегти право державної власності на стратегічно важливі об’єкти портової інфраструктури і при цьому залучити достатню кількість як зарубіжних, так і вітчизняних приватних інвесторів. За розрахунками фахівців Міністерства інфраструктури України, завдяки такому партнерству в галузь можна буде залучити більше 25 млрд гривень вже в найближчому майбутньому. Першопрохідцем у цьому плані має стати порт «Южний»; вже найближчим часом тут планується збільшити глибину акваторії до 21 метра, що в підсумку дозволить приймати океанські лайнери великої тоннажності. Такі перспективи дозволяють привернути увагу міжнародних транспортних компаній і, відповідно, іноземних інвесторів. Уже в поточному, 2014 році планується запуск пілотного проекту (найімовірніше – в порту «Южний»), що уможливить перевірку раціональності використання такого механізму, як концесія на українських підприємствах, визначення її плюсів і мінусів.

Оцінюючи світовий досвід використання концесійного механізму на державних підприємствах, можна однозначно сказати, що цей підхід є досить ефективним. У розвинених країнах більшість стратегічно важливих або недостатньо привабливих для інвесторів галузей монополізовано державою. Водночас країни, що розвиваються, реалізують різноманітні форми концесії. Як дуже успішні реалізовані проекти назвемо будівництво централізованих систем водопостачання в Аргентині, електростанцій – в Індії та Туреччині. У контексті українських проблем становить інтерес мексиканський досвід реалізації проекту концесії морських портів.

Таким чином, А. Леуська зазначає, що концесія зручна, в першу чергу, тим, що дає можливість як залучити відсутні кошти, так і підвищити ефективність управління окремими галузями економіки і конкуренцію, значно наростивши при цьому рівень якості наданих послуг. Водночас для приватного інвестора, крім виходу в раніше недоступні ніші економіки, досить привабливою є гарантія повернення вкладених коштів в умовах диверсифікації ризиків, частина яких, відповідно, бере на себе держава. Таким чином, бізнес також досить зацікавлений в оптимізації роботи профінансованих об’єктів інфраструктури, оскільки це безпосередньо детермінує його потенційний прибуток. Завдання полягає в узгодженні цих інтересів, відповідному удосконаленні нормативно-правового поля та розробці проектів реалізації концесійних механізмів з їх подальшим упровадженням.